Дурень («дурак») – гра, яка дуже популярна у країнах пострадянського простору. З кожним роком її витісняють віртуальні забави, з’являються нові і більш сучасні розваги. Але тривалий час – це було дійство, без якого не уявляли відпочинок, подорож поїздом, пікнік чи банальну зустріч з друзями.
Історія гри Дурак
Точну інформацію про походження даної розваги сказати важко. Вона з’явилась досить давно. Про неї згадують у книзі щодо азартних забав у 1790-му році. У неї грали переважно бідні люди, селяни. Серед аристократів були поширені інші, наприклад, преферанс чи вінт.
Петро Перший про цю розвагу вже знав і не забороняв її. Цариця Анна Іоанівна такий вид дозвілля вважала протизаконним.
Імператриця Єлизавета поділила азартні ігри на заборонені і комерційні, а під час світських заходів і балів можна було «бавитись» у карти.
Катерина Друга дуже любила грати в карти. Коли у неї народився внук Олександр, вона поставила на кон діамант. Щоправда чи вона виграла чи програла невідомо. Але й за її часів були заборонені азартні ігри і дозволені комерційні. Перелік недозволених затверджував міністр внутрішніх справ.
Чому саме гра так називається ніхто точно сказати не може. Слово «дурень» було одним із найбільш популярних лайливих висловів. Спочатку народ слідував простим правилам. Потім з’явилися підкидний і перевідний. Це лише збільшило кількість поціновувачів. Пізніше на світ прийшло близько 80 видів «дурня», дату створення яких важко назвати.
Гра стала популярною приблизно з 20-х років минулого століття, коли кількість робітників збільшилась. У коротких перервах між роботою вони відпочивали, граючи.
Цікаві факти
Цей тип гри був особливо поширений у російських містах і селах. Навіть письменники інколи згадували його у своїх творах. Наприклад, він з’являється у романі «Євгеній Онєгін», у повісті Миколи Гоголя «Пропала грамота», у казці Маршака «Котячий будинок».
У нього грають у багатьох радянських та російських фільмах.
Чемпіон світу із гри в шахмати Анатолій Карпов сказав, що це складна і розумна гра при умові, що б’ються один на один. А два на два або три на три – це розвага і нісенітниця.
Якщо уважно придивитися до знаменитої картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», то можна побачити дещо цікаве. Це те, що під лівим ліктем козака, що сидить і має оголений торс, видно колоду гральних карт. Тому багато хто каже, що саме козаки навчили слов’ян грати у «дурня». Але не запорожці були першими, хто зіграв у «дурня». Про нього знали як мінімум за сто років до появи козаків.
У Росії карти випускала мануфактура імператорського двору. Багаті люди купували їх за 3 рублі, вони були зроблені з позолоти, а колода містила 52 штуки. Простий народ міг придбати «атласні», папір був натертий тальком. Також були карти за 1 рубль і 60 копійок, а для найбідніших – колода на 60 штук за 30 копійок.
Правила
У цій грі можуть використовуватися колоди на 24, 36, 52, 54 карти. А брати участь – від 2-х до 6-ти гравців. Якщо колода має 52 і 54 карти, то учасниками будуть і до 8-ми людей.
Старшинство мастей у грі не визначено. Кожен отримує 7 карт. Якщо у колоді 36 штук, то 6 одиниць.
Підготовка до процесу
Для початку всі повинні визначитися, який тип їм найбільш цікавий. Колоду необхідно перетасувати. Тоді кожен отримує по одній чи дві карти вверх «сорочкою», починаючи від гравця зліва від того, що здає за часовою стрілкою і до тієї пори, поки у всіх не буде 6 чи 7 карт. Учасники приховують свої карти від інших членів гри. Та колода, яка лишилася, кладеться на стіл «сорочкою» вверх. А нижня з карт має бути покладена «сорочкою» донизу. Вона і буде козирною мастю. Якщо все роздано учасникам, то козирною вважається остання карта. Коли відбулася заміна гравців або відразу кілька гравців прийшли, то раунд починається спочатку.
Гра
Її починає той, у кого є козирна карта найменшої вартості. Але можливо розпочинати гру і інакше. Наприклад, перший хід робить гравець зліва від того, хто програв (якщо перед тим вже був раунд гри). Або навпаки може ходити той, хто сидить по праву руку від того, хто програв. Тут можна домовитися між собою. Під час гри той, хто заходить, може покласти на стіл будь-яку карту, яка в нього є на кілька карт однакової вартості. А той гравець, що відбивається, має її або побити або взяти. Щоб «побити» карту, потрібно з тих, що є на руках, покласти на неї старшу карту тієї ж масті або козиря, якщо бита не козир. Коли у гравця лишається одна карта ніхто не має права його атакувати.
Підкидний
У цьому випадку той гравець, який заходить, може підкинути чи покласти ще одну або кілька карт будь-якої масті, вартість яких збігається з вартістю будь-яких карт, що брали участь у заході. Учасники можуть переговорюватися під час гри. Зазвичай можна підкидати по одній штуці. А далі право переходить гравцям за часовою стрілкою. Якщо учасник підкинув карту, то він може забрати її назад, але з певними правилами.
Якщо лишається дві людини і в них рівна кількість карт на руках, то нічиєї не буде. Перемагає той гравець, що першим підкине всі карти з рук.
Якщо учасник побив все, то ті карти, що брали участь у цьому раунді перевертаються і складаються в окрему купу, яка більше не задіяна у грі. Після того як зіграний раунд, всі гравці добирають карти з тієї колоди, що лишилась. Їх має бути 6. Після того як не лишилося нічого, продовжують тими, що є, до тієї пори, поки всі гравці не використають свої одиниці. Та людина, яка матиме на руках карти, вважається дурнем.
Перевідний
Тут правила такі ж як і в попередній, але той партнер, що відбивається, може перевести свій хід (до початку свого відбиття) на того учасника, що сидить зліва, з допомогою карти тієї ж вартості, якій був зроблений хід. В цьому випадку гравець стає тим, що відбивається і повинен побити дві карти, але в свою чергу він може перевести хід на наступного і т.д. Якщо картяр під якого перевели, криється, то він ходить наступним, якщо він покрив всі карти.
Якщо останніми картами, якими ходить картяр, що виграв, є одна або кілька шестірок, серед яких немає козирної, то вони кладуться на плечі дурню. Це і є знаменитий «дурень з погонами».
Ця гра – одна з улюблених для багатьох людей. Але не варто забувати про те, що тут діють правила, якими не треба нехтувати і завжди діяти чесно.