Гладіатори – це професійні бійці, які билися на аренах Стародавнього Риму. Така діяльність процвітала протягом 1000 років. Вона була дуже прибутковим явищем і, звісно, це був чудовий бізнес.
Хто такі гладіатори?
Вже у 3-му столітті до нашої ери зародилися гладіаторські бої. Сталося це у римській області Кампанії. Кажуть, що римляни не самі придумали ці бої, а запозичили їх в етрусків. Але фактів, які б це підтверджували немає. Рим також перейняв цю традицію. у 216 році в Римі вже відбулися перші бої. Вони були схожі на жертвоприношення. Але з часом релігійна складова відійшла і бої вже стали політичним, спортивним та розважальним явищем.
Гладіаторські двобої в якийсь момент мали великий розмах. Держава сама їх фінансувала. А одного разу гладіаторські ігри тривали аж 100 днів і під час цього загинуло 9000 тварин. В таких видовищах брали участі вільні і раби, імператори. Лише у 404 році імператор Гонорій заборонив такі бої. Цьому в основному сприяло християнство.
Більшість гладіаторів – це невільники. Зазвичай ними ставали молоді і дуже сильні раби, яких могли купити. За злочин чи провину раба могли відправити у гладіатори. Крім того, займатися цим ремеслом могли і військовополонені, злочинці. Для багатьох з них участь у такій роботі означала вірну смерть. Але, звісно, не завжди. Багато хто міг заробити кошти, бути відпущеним через певний період боїв і проживання і т.д.
Гладіатором міг стати і римський громадянин та вільна людина. Їх називали аукторати. Це були люди, які хотіли мати безкоштовне житло, їжу, славу, популярність у майбутньому. Ходили і розмови про те, що гладіаторами ставали, щоб оплатити поховання батька або допомогти другові. Перед тим як стати гладіатором потрібно було пройти низку бюрократичних процедур. Для початку новачок отримав 2000 сестерціїв – срібних римських монет. Це була дуже невелика сума, адже стільки коштував некваліфікований раб. Він підписував документ, що може бути битим, паленим, вбитим. Після присяги гладіатор уже не мав ніяких прав.
Гладіаторів обожнювали жінки. Чимало відомих римлянок шукали зустрічі з ними і мали собі коханців або батьків дітей серед цих мужнів красенів. Адже такі мужчини були витривалими. молодими, сильними, мали красиву фігуру. Якщо гладіатор був знаменитим, часто перемагав, то він мав досить багато грошей і жив у розкоші.
Аукторат за кожен бій отримував 2000 сестерціїв. Вільний гладіатор міг розірвати контракт, сплативши при цьому велику суму.
Жінки теж могли бути гладіаторами. Вони добре заробляли і таким чином ставали вільними від впливу батька, брата чи чоловіка. Але така професія для римлянки вважалася ганебною, адже дівчата билися топлес. Інколи вони одягали вбрання амазонок або змагалися одна з одною на колісницях, стріляючи дротиками.
Гладіатриси в перші періоди боролися з карликами, кабанами, а пізніше одна з одною. Такі жінки мали спідницю, наголінники, шолом, який вони в кінці знімали і всі бачили їхнє обличчя. Гладіатрис не брали заміж. При цьому гладіатори-чоловіки, що були колись вільними, могли мати родину.
Жінки-рабині часто використовувалися для розваги. Чоловіки билися один з одним, а от полонені чи жінки-рабині в певні періоди билися з дикими тваринами, захищаючись лише маленьким ножиком. Звісно, шансів вижити було дуже мало.
Гладіатриси могли виступати до 200 року нашої ери. Тоді ж, римські імператори, побачивши, що дівчата не беруть участь в Олімпійських іграх, заборонили жінкам брати участь у гладіаторських боях і взагалі у спортивному житті.
Скільки можна було заробити на гладіаторських боях?
На кривавих боях був побудований справжній бізнес. Люди, які займалися підбором гладіаторів називалися ланістами. Вони мали великий шанс швидко стати багатими. Це була досить ганебна професія. Але, якщо людина була знатна, то займатися продажем і купівлею гладіаторів було нормальною справою і не вважалось чимось поганим.
Для гладіаторів існували спеціальні школи. До речі, з однієї з них почалося повстання Спартака.
Для того, щоб влаштувати гладіаторські ігри, потрібно було мати немалі гроші. Цим займалися едитори – багаті римляни. На період ігор едитори купували у ланістів гладіаторів. Був договір, де все прописувалося. Якщо гладіатора вбили, то за нього платили повну вартість, а за поранених лише половину. За кожного вбитого або дуже «важкого» гладіатора платили 4000 сестерціїв.
Під час Імперії зазвичай сам імператор «курував» гладіаторські бої, а їхні школи були його власністю. До того ж почався контроль за гладіаторськими боями та їх організаціями. Після 27 року було заборонено організовувати бої тим, хто має у статку менше, ніж 400 тисяч сестерціїв.
Скільки ж отримували гладіатори? Коли чоловік вперше йшов на арену, то його виводили перед тим до глядачів. Вони дивилися на нього, робили ставки.
Загалом, якщо гладіатор вижив, то це для нього вже нагорода. А ще йому давали пальмову гілку, лавровий вінок, намисто. Також давали грошову винагороду, яку отримували навіть невільники. Гроші, які отримає раб залежали від того, ким він був. Раб міг отримати гроші у сумі тієї вартості, скільки він коштував. Аукторат отримував 500 сестерціїв.
Монети давали на тарелях, що також були призом. Звісно, могли отримати гладіатори і більш цінні подарунки, наприклад, будинки, маєтки. Найбільша нагорода – звільнення від занять гладіаторством після яких чоловік міг стати вільним, працювати у школі гладіаторів.
Звісно, великі прибутки отримували ті, кому належали школи або окремі дуже популярні гладіатори. На нинішній час вони могли б бути мільйонерами.
Жінки і гладіатори
Жінки обожнювали гладіаторів і це теж перетворили на бізнес. Дівчата малювали графіті, признаючись у коханні та шукали можливості зустрітися з улюбленим чоловіком. Багаті дами платили великі кошти ланісту, щоб зустрітися з гладіатором наодинці. Непрості жінки навіть могли втрутилися в бій і врятувати життя свого фаворита.
Якщо гладіатор був знаменитим, то кров, піт і навіть бруд збиралися з його шкіри за допомогою спеціального пристрою, поміщалися у посуд та продавалися за великі гроші. Купували такий коктейль багаті римські жінки. Вони додавали його у свою косметику і вважали, що це зробить їх сексуально привабливішими, більш здоровими, а майбутніх дітей міцними.
Жінки також купували спис з кров’ю, яким був вбитий гладіатор. Особливо любили це наречені, які розділяли волосся у день весілля цим списом. А вагітні жінки купували кров гладіатори пили з виноградним соком, щоб дитина була сильною.
Гладіатори з однієї сторони вважалися смертниками, продажними людьми. А з іншого боку їх любили жінки, ними захоплювались, а їхні власники робили на цьому серйозний бізнес і заробляли великі гроші.
Дотепер гладіатори являються символом сили, мужності, витривалості. Є чимало комп’ютерних, мобільних, онлайн ігор, пов’язаних саме з цими людьми. Адже вони асоціюються і з азартом, і зі змаганням, духом перемоги та змагань. Дуже часто такі ігри стають улюбленими у багатьох геймерів.